Poznajcie ich. Ukraińcy na Śląsku. Ivanna, Bogdan, Iwan, Paweł, Władysław

Ivanna, Bogdan, Iwan, Paweł, Władysław

Oto kolejna historia dla Ciebie. To Ivanna, mama czterech chłopców: Bogdana (12 l.), Iwana (6 l.), Pawła (5 l.) i najstarszego z nich - Władysława (15 l.), którego akurat nie ma na zdjęciu. Poznałam ich na imprezie zorganizowanej z okazji dnia dziecka.

Rodzina przeniosła się do Wodzisławia Śląskiego z obwodu lwowskiego na początku marca. - Mieszkaliśmy 10 km od poligonu i jednostki wojskowej - mówi Ivanna. W pobliżu rozbrzmiewały eksplozje, wyraźnie wyczuwalny był horror wojny. Uznali, że bezpieczniej będzie zabrać dzieci za granicę.

Obecnie wynajmują w Polsce trzypokojowe mieszkanie. Mąż Ivanny, w listopadzie minionego roku wyjechał do Polski do pracy, dzięki czemu mają pieniądze, by się utrzymać. Chłopcy chodzą do szkoły i przedszkola, a Ivanna dostała pracę przy sprzątaniu pomieszczeń biurowych. - Od sześciu lat byłam na urlopie macierzyńskim, wcześniej pracowałam jako listonosz. Teraz mam pracę na pół etatu - mówi kobieta. - Podoba mi się tutaj, ale chłopcy chcą wracać do domu - mówi Ivanna, a jej słowom towarzyszą okrzyki 6-letniego Ivana - "do domu! tak, chcę iść do domu!". - Kilka miesięcy przed wybuchem wojny, chłopcy rozpoczęli treningi piłkarskie i bardzo im się to podobało, a tutaj do tej pory nie było możliwości, by dołączyli do drużyny piłkarskiej - wyjaśnia matka.

Dla Ivanny pobyt w Polsce ma zwłaszcza jeden duży plus - dużo częściej widzi się ze swoim mężem. Wcześniej przyjeżdżał do domu raz na trzy miesiące, teraz odwiedza rodzinę co tydzień. Kobieta zastanawia się nad pozostaniem w Polsce, przede wszystkim jednak pragnie, by wojna w jej ojczyźnie zakończyła się jak najszybciej i żeby ludzie przestali cierpieć.

А ось Вам ще одна історія. Це Іванна, мати чотирьох хлопців: Богдана (12), Івана (6), Павла (5) та Владислава (15). Щоправда, старшого хлопця на фото немає. Зустріла їх на святкуванні «Дня дитини».

Родина переїхала до Водзіслава-Сльонськи з Львівської області ще на початку березня. «Ми жили в 10 кілометрах від полігону та воєнної частини», - говорить Уляна. Тож, встигли почути вибухи і відчути на собі той жах війни. Вирішили, що безпечніше буде вивезти дітей за кордон.

У Польші зараз винаймають трикімнатну квартиру. Чоловік, незадовго до початку війни, у листопаді поїхав до Польші працювати. Тепер має змогу оплачувати тут для сім‘ї житло. Хлопці зараз ходять в школу і в садочок. Уляна ж влаштувалася на роботу - прибирає офісні приміщення. «Вдома я працювала, раніше, листоношею, але останніх шість років була у декреті. А тут тепер знайшла підробіток», - говорить жінка. «Мені тут подобається, а от хлопці хочуть додому», - зауважує Уляна. «Так, я хочу додому», - вигукує шестирічний Іван і надимає губки. «Справа в тому, що хлопці якраз за пару місяців до початку війни почали займатися футболом у нас на батьківщині», - пояснює мама. «І їм дуже подобалося. А тут, поки, не вдалося влаштуватися до якоїсь футбольної команди».

А от для Іванни є суттєвий плюс від перебування в Польші. Оскільки, вдається значно частіше бачити чоловіка. Раніше, він приїздив усього на два тижні за три місяці, а тепер навідується до родини щотижня. Тож, жінка замислюється над тим, щоб лишитися в Польші, але більш за все прагне, щоб якомога швидше скінчилася війна на батьківщині і люди перестали страждати.