Poznajcie ich. Ukraińcy na Śląsku. Tatiana, Nikita, Dmytryk

Tatiana, Nikita, Dmytryk

Cześć. Czas na historię Tatiany, Nikity i Dmytryka, którzy przybyli do Polski 14 marca z Zaporoża. Pod koniec maja Nikita skończyła osiemnaście lat. Dmytryk ma dopiero dwa lata i jest bardzo pogodnym dzieckiem. Najstarszy syn natychmiast poszedł do pracy w firmie ochroniarskiej. Razem z Tatianą do Polski przyjechała jej siostra, ale szybko wróciła na Ukrainę do swojego męża. Siostrzenica została z Tatianą (są razem na zdjęciu).

Rodzina mieszka w szkole nr 28, w dość komfortowych warunkach. Każda rodzina ma swój pokój, a także codzienną pomoc wolontariuszy z Urzędu Pracy. Raz dziennie każdy mieszkaniec szkoły otrzymuje gotowy ciepły obiad i suche racje żywnościowe. Na początku rodzina musiała żyć w zupełnie innych warunkach, w innej szkole. Z powodu braku miejsca i dużego napływu osób, 80 osób wspólnie leżało an materacach w sali gimnastycznej. Ale to już się zmieniło.

Droga do Polski była długa. Cały dzień jechali z Zaporoża do Lwowa, później przez 18 godzin stali na granicy na środku pola. Ale teraz są bezpieczni. Z ojczyzny dochodzą rozczarowujące, smutne wieści. Ostrzał ciągle trwa, a bomby wciąż spadają blisko ich rodzinnego miasta, więc mimo tęsknoty za domem, na razie tu zostają. Podkreślają swoją nieskończoną wdzięczność dla Polaków za schronienie, opiekę, wspaniałą postawę i okazane człowieczeństwo.

Привітик. Розкажу Вам ще одну історію. Тетяна, Нікіта і Дмитрик приїхали в Польшу 14 березня із Запоріжжя. Вже вкінці травня Нікіті виповнилося вісімнадцять років. Дмитрику ж всього два і він сонячна дитина. Старший син одразу пішов працювати в охоронну фірму. Разом з Тетяною приїхала і її сестра, але вже давно повернулася до чоловіка. Лишилася племінниця (на фото).

Зараз родина живе в 28 школі в досить комфортних умовах. Кожна сім’я має свою кімнату, а також щоденну допомогу від польських волонтерів з Уджонту Праці. Один раз на день кожен мешканець школи отримує готовий гарячий обід, а також забезпечений ще й сухими пайками. Напочатку, родині довелося пожити в зовсім інших умовах в 7-й школі. Через брак місця і великий наплив, у спортзалі закладу перебувало на матрацах 80 чоловік. Але ті часи вже позаду.

Так само, як і довга дорога до Польші. Тетяна розповіла, що з Запоріжжя до Львова їхали цілу добу, а потім ще простояли 18 годин на кордоні посеред поля. Але нині сім‘я в безпеці. З батьківщини приходять невтішні новини, що обстріли продовжуються і бомби літають зовсім близько від їхнього рідного міста. Тож, незважаючи на тугу за домом, поки лишаються тут. І безмежно вдячні полякам за прихисток, гарне ставлення та людяність!